і ти чуєш
чуєш свист у просторах себе.
розчиняєшся в ефірі

по бездонним рікам невблаганно плине час. підступна стихія-творець, її не зупиниш. потік тієї, ніким не осягнутої вічності
могутній ліс розростається спогадами. години суму, моменти щастя… сюжети минулого пролітають ключами птахів.
відчуваєш? той самий аромат дитинства
отам, за обрієм починається ескіз примарного майбуття. контури ліній розмиті, чорно-білі абстракції ледь-ледь майорять крізь сивину
небо віддзеркалює незбагненну палітру мінливих думок і почуттів. прислухайся - віщує сиза хмара.
а сонце примхливе, як те щастя з фортуною. ніколи не знаєш коли зійде до тебе, коли сховається за той далекий небокрай. воно дає бажане і відбирає все, блаженно гріє і спалює дотла

єдина схованка. невідомі мені, бескінечні ландшафти душі